Глечики, праски, дитячі люльки, автентичний одяг, старовинні рушники та ще пів тисячі експонатів українських традиційних речей. Таку світлицю відкрили в селі Скориківка, що на Золотоніщині, розповіла Суспільному староста села Тетяна Скорик.

За словами Тетяни Скорик, ідею виношували десять років, а реалізувати її вдалося в грудні 2021 року. Речі збирали по всьому району.

"Люди старшого покоління приходять та просто ніби завмирають. Там хтось бачить свою молодість, хтось бачить рушничок своєї мами чи бабусі, і якісь згадки вже, навіть вголос починають розповідати, хто що знає. Молодше покоління, звичайно, трішки з подивом на це дивляться", – прокоментувала староста.

У коридорі Будинку культури розвішені вишиті рушники. Їх півтори сотні. Це лише ті, які встигли реставрувати, розповіла місцева жителька Валентина Пономаренко. Вона збирала рушники 50 років і передала в музей, аби кожен побачив їхню унікальність.

"Ось півники, які будять зранку. Тут теж символічне дерево роду. І написано, хто шив: Харитина. Він вже, бачите, не витримує за часом, але він дуже такий цікавий. Є 57 року, але це новіший. Раніше рушники шили червоно-чорним, як доля. Є вигаптувані, це не вирізано, це треба було так вишити", – розповіла пані Валентина .

16 жіночих вишитих сорочок та п'ять чоловічих представлені в іншій кімнаті. Автентичний одяг займає особливе місце, зауважила жителька.

"Ця сорочка десь 1920-го року, а можливо, ще й раніше, бо у 17 років моя бабуся вже вийшла заміж. Є повністю автентичний костюм: тут і сорочка, не вишиванка, а сорочка. Керсетка і спідниця — справжня, автентична. Під цю спідницю ще одягався під’юпник, так, щоб вишивка ще й виглядала з-під спідниці", – розповіла Валентина Пономаренко.

Вона додала, що вдалося зберегти й верхній одяг.

"На зиму одягали молодички або дівчата жупанчики. А є ще в нас є весняно-осінній — не теплий", – зауважила пані Валентина.

За її словами, серед речей побуту є бочка для замочування білизни, яку називали жлукто:

"Кидали сюди одяг, знімали з себе, кидали, засипали попелом, заливали водою, і воно намокало, аж потім прали. І бочка ця довбанка, вона видовбана із верби".

Також є речі, які нагадують дитинство, додала жінка.

"Колиска, це ще мене такій колисали. З цим ходили в поле, воду брали, коли жали, косили. Макітра, звичайно, для вареників. На качалку намотувався рушник отак, ви уявіть, як прасували. Потім клали на стіл оце і починали отак качати", – розповіла пані Валентина.

До світлиці передала і свої рушники, зауважила місцева жителька Віра Глива.

"Оце я вишивала рушник, коли одружувався син, то з хлібом і сіллю їх зустрічала з невісткою. Хай бачать люди, хай воно звеселяє цю оселю, хай буде на згадку, щоб всі бачили та пам’ятали нас", – розповіла пані Віра.

Тут влаштовують і репетиції творчих колективів села. Речі з кімнати використовують як реквізит на сцені, зауважила Валентина Пономаренко.

"Ми що хоч на сцену виносили: і горщики, і кошики, і прядки", – додала вона.

Марія Левицька одягає український одяг на репетиції. Так більше занурюється в атмосферу минулого.

"На мені одягнена старовинна сорочка, керсетка, спідниця і фартух. Це мені подобається, тому що це наше минуле, і в це мені подобається заглиблюватися більше", – зазначила Марія.

Місцева жителька Єлизавета Худякова розповіла, що в музеї найбільше сподобалися речі побуту.

"Мені було цікаво слухати, чиї це були речі, як їх використовували, які вони давні", – додала вона.

Староста Тетяна Скорик додала, що вони планують збирати експонати й надалі.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Читайте також Чому взимку прилітала ластівочка і навіщо водили козу: як щедрували на Черкащині "Своєрідний гімн молоді": черкаський гурт записав пісню на слова Василя Симоненка

Джерело