З того часу як Державний архів Херсонської області отримав на зберігання архівно-слідчі справи реабілітованих осіб (1919–1999 рр.), інформація щодо яких і на сьогодні користується постійним попитом, цілком зрозумілим є прагнення донести до широкого загалу ще більш повні відомості про трагічні роки 1937–1938 рр. Однією з таких справ, що безперечно заслуговує на увагу, є справа репресованого очільника Фріц-Геккертівського району Миколи Францовича Туссінгера.
Історія Миколи Туссінгера почалась задовго до 1937 року і пов’язана із ще одним цікавим для Херсонщини явищем – створенням “американських сільськогосподарських колоній”. 22 червня 1921 р. Рада праці і оборони РСФРР прийняла постанову “Про американську промислову еміграцію”, якою передбачався приїзд промислових та сільськогосподарських робітників у Росію, у новостворені силами емігрантів артілі та комуни. Ці господарства повинні були передати досвід ведення колективного сільського господарства місцевими селянами, перш за все через використання новітніх машин та устаткування.
На території України у 20-х роках діяло 9 емігрантських колоній. Однією з найбільших за розмірами і справді інтернаціональною за складом була “Перша американо-російська сільськогосподарська комуна ім. ІІІ Комінтерну”, котра розміщувалась у с. Чорнянці Каховського району Херсонської округи в колишньому поміщицькому маєтку графа Мордвинова. Перші свідчення про родину М. Туссінгера зустрічаються у списках реемігрантів американо-російської комуни імені ІІІ Комінтерну, він приїхав у Чорнянку разом із дружиною Анною та доньками Ефоною та Катериною.
Окрім сім’ї М. Тусінгера до Чорнянки приїхав його брат, Яків Францович Туссінгер. У листуванні Херсонського окрвиконкому з губадмінвідділом у справах іноземних підданих за 1925 рік він значиться у списках осіб, які забажали повернутись назад до Америки. Як засвідчує подальший перебіг подій, це завбачливе прагнення зберегло йому життя. Микола Францович залишився і подовжував працювати у сільськогосподарській комуні ім. ІІІ Комінтерну.
Наступний документ, що дає змогу прослідкувати долю М. Ф. Туссінгера, це алфавітний список слухачів радпартшколи в Одесі, де він навчався у 1930 році. По закінченню навчання Туссіннгер повернувся до комуни.
Відомо, що 28 червня 1934 року проходила “чистку” Анна Миколаївна Туссінгер. З документів з'ясувалось, що вона народилась 1869 року в Угорщині, німкеня за національністю, із бідної родини, працювала за наймом з 10-ти річного віку. Разом із чоловіком переїхала до новоствореної комуни на Херсонщину, де два роки працювала у дитячому будинку, потім до 1927 року працювала рядовою комуни. У 1927–1930 рр. Анна навчалась в одеській Радпартшколі. У 1931 році разом вона з чоловіком прибула до Високопільського району, де працювала масовиком районного парткому, інспектором охорони праці (1932–1933), до травня 1934 р. завідувала торгсіном. Під час проходження “партійної чистки” була безробітною, оскільки на той час торгсіни був ліквідовані. Окрім офіційної робити Анна Тусінгер завжди працювала у місцевих колгоспах, допомагаючи збирати врожай. Комісія постановила, що А. М. Туссінгер пройшла “партійну чистку” без зауважень.
Наступним “партійну чистку” 11 липня 1934 року проходив її чоловік Микола Францович Туссінгер. У документах зафіксовано, що він народився 1895 року в Угорщині в родині робітників, німець за національністю. Навчався чотири з половиною роки у сільській школі, був учнем перукаря. У 1913 році виїхав до Америки у м. Філадельфія, де працював перукарем, фарбувальником на цементному заводі, цеменярем. Разом із сім’єю переїхав до Херсонщини, де працював у комуні до 1928 року, а потім навчався, як вже зазначалось раніше, у Одеській радпартшколі (1928–1930 рр.). У 1931 році був мобілізований Центральним Комітетом компартії на роботу до Високопільського району, де обіймав посади голови райколгоспспілки, інструктора, а згодом голови контрольної комісії робітничо-селянської інспекції. З березня 1934 р. працював завідуючим райземвідділом.
Цікавим фактом є те, що під час обговорення роботи М. Ф. Туссінгера висловився народний суддя Високопільського району Мільке. З’ясувалось, що вони знайомі з Туссінгером, разом працювали в Америці з 1915 р. та переїхали до сільськогосподарської комуни ім. ІІІ Комінтерну. Мільке повідомив, що в Америці Туссінгер двічі заарештовувався за свої соціал-демократичні погляди. У 1924 році Микола Францович отримав кошти із-за кордону, які не витратив на власні потреби, а передав комуні для придбання корів. Зрозуміло, що після викладення таких фактів, Туссінгер, як і дружина, вдало пройшов “чистку у партійних рядах”.
Ще одним документом про долю М. Ф. Туссінгера є власне архівно-слідча справа, розпочата 9 лютого 1938 року. У ній вже вказано, що Туссінгер народився у с. Пейсак Торнтальського комітату в Угорщині 31 грудня 1895 року. Арештований Фріц-Геккертівським райвідділом НКВС як активний член німецької повстанської контрреволюційної організації. На перших сторінках справи подано особливі прикмети, що дають змогу уявити, як виглядала ця людина: середнього зросту, шатен, худорлявої статури. За довідкою лікарів мав хронічний поліартрит, що не завадило їм засвідчити можливість слідувати Туссінгеру етапом.
Історія життя Туссінгера дійшла до сучасників через його особисті свідчення. Зокрема, він був активним учасником соціалістичної партії Америки у 1916–1919 рр., у 1916 році брав участь у з’їзді лівого крила соціалістичної партії Америки у Чикаго, де було створено комуністичну партію Америки. Проте, через непослідовну політику компартії Америки вийшов з її лав у 1923 році. Того ж року завербувався для роботи у Радянській Росії та прибув до комуни ім. ІІІ Комінтерну Каховського району Херсонської округи. Далі він переповідав усі посади, що обіймав у Фріц-Гекертівському районі, зокрема у 1935–1937 рр. очолював районний виконком. У 1937 році був виключений із партії та звільнений з посади, до арешту працював помічником завідуючого Високопільської електростанції.
Більшість реемігрантів, які приїхали із США до СРСР з Туссінгером, на початку 1938 року вже були репресовані. Зокрема, репресій зазнали близький друг, уповноважений Ради Народних Комісарів у Фріц-Геккертівському районі Дейчман (колишній військовополонений австрійської армії); народний суддя Фріц-Геккертівського району Гольц; вже згаданий раніше Оскар Мільке; заступник голови Високопільського райвиконкому Амалія Купова.
Ймовірно під тиском слідчих Тусснгер вигадав, що був завербований ще у 1933 році та готував повстання на випадок раптової війни з Німеччиною. Планувалось, що у разі нападу Німеччини на Радянський Союз, агентура та члени повстанської організації захоплять міліцію та органи НКВС, дістануть собі зброю, захоплять органи влади та будуть чекати приходу німців. Керувати цією організацію мали, за словами Туссінгера, редактор німецької газети, що виходила у Харкові. Серед конкретних завдань організації називались прищеплення націонал-шовінізму (фашизму) серед німців; шкідницьке будування ферм у тих місцях, де немає випасу для худоби; проведення неправильної сівозміни з метою зниження врожайності; приховування племінних порід худоби; постійне усуспільнення худоби простих колгоспників.
За такими звинуваченнями особлива трійка при НКВС у Миколаївській області 26 вересня 1938 року засудила Миколу Францовича Туссінгера до розстрілу з конфіскацією усього особистого майна. Вирок було виконано 7 жовтня 1938 року.
Через майже двадцять років до головного прокурора СРСР звернулась громадянка Анна Миколаївна Туссінгер. Лист надійшов із Кайгородського району Комі АРСР у лютому 1956 року. Анна Туссінгер писала, що після арешту чоловіка її було виключено із партії та виселено на Північ. У 1957 році їй повідомили, що чоловік помер від пороку серця. Анна Туссінгер сумнівалась, що їй повідомили правду, тому просили розібратись у ситуації та реабілітувати її чоловіка.
По справі Туссінгера почався перегляд показів свідків. Як і у тисячах інших справ, жоден із них не підтвердив факт існування у Високопільському районі німецької контрреволюційної організації, а також підозрілу поведінку Туссінгера.
За висновком слідчого від 29 червня 1959 року свідчення Туссінгера не підтверджено жодним чином. Більш того, люди, котрих Туссінгер називав на допиті основними учасниками контрреволюційної організації, взагалі не допитувались, а її склад не перевірявся. Тож слідчий зробив висновок, що жодними документами не підтвердився факт існування німецької контрреволюційної повстанської організації. Зовсім дивними виглядає той момент, що деякі особи, вказані Туссінгером як завербовані ним, взагалі не були з ним знайомі, а знали його лише як керівника району. Це свідчили лише ті громадяни, які вижили. П’ятеро з десяти членів цієї “контрреволюційної організації” були реабілітовані посмертно.
Результатом перегляду карної справи стала реабілітація Миколи Францовича Туссінгера 15 червня 1959 року. Постанова особливої трійки при НКВС у Миколаївській області від 26 вересня 1938 року була відмінена, а справа стосовно Туссінгера Миколи Францовича припинена у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину. Через місяць повідомлення про реабілітацію чоловіка було надіслано Анні Туссінгер у Комі АРСР.
На цьому історію про Миколу Францовича Тусінгера можна було б завершити, але його ім’я зустрічається у документах 1990 року. Справа у тому, що під час арешту, 19 березня 1938 року Миколаївський обком партії виключив Туссінгера з лав компартії як ворога народу і підтвердив рішення, прийняте 11 листопада 1937 року Фріц-Гекертівським райкомом партії. Тож, у зв’язку з тим, що Херсонський обласний суд у 1959 р. не знайшов підтвердження його винуватості, постановою бюро Миколаївського обкому Компартії України 21 червня 1990 року М. Ф. Туссінгера реабілітували й в партійному відношенні через 31 рік після реабілітації та 52 роки після розстрілу.
Наталя Шклярук.
Читайте нас у Тelegram: Суспільн
Джерело
