На Прикарпатті лікар-волонтер з Київської області Оксана Мироненко оперує поранених воїнів й шукає житло для евакуйованих інвалідів.
Про таких людей часто забувають. Вивозять екстрено, коли лікарні або соціальні установи зруйновані дощенту.
Про це повідомили журналісти Фактів ICTV в Об’єднаному ефірі українських телеканалів.
Поранених часто доставляють без документів. У мирних лікарнях їм надають допомогу, але виписувати – просто нікуди. Такими людьми й займаються волонтери.
У мене був досвід лікування військової травми і не було можливості, за сімейними обставинами, працювати на передовій, – розповідає волонтер, лікар ортопед-травматолог Оксана Мироненко.
Сама вона родом з Луганська. У 2014 році втекла від російської окупації на Київщину. Зараз, коли почалася повномасштабна війна, разом з родиною переїхала на Прикарпаття.
Оксана – волонтер у приватній клініці. Тут безплатно лікують військових і цивільних пацієнтів. За три місяці надали допомогу понад чотирьом сотням людей.
За словами керівника Першого добровольчого хірургічного госпіталю Станіслава Оніщука, це в основному переломи, наслідки мінно-вибухових травм і все, що пов’язано з травмами.
У клініці працюють медики-волонтери з різних міст. Медикаменти, обладнання та інструменти надають благодійні організації.
Втім, в Оксани є ще одна місія – вона шукає житло. Для таких як Олег Свелогузов з Рубіжного. Його разом з мамою з понівеченого вибухом будинку рятувальники виносили через вікно. Обидва важко травмовані.
У лікарні в Сіверськодонецьку надали першу допомогу. А потім лікувальний заклад обстріляли. Чоловіка разом з мамою перевезли на Прикарпаття.
Як розповів сам Олег, у них не залишилося навіть паспортів. Він не знає, які гроші і коли будуть виплачені за завдані рашистами збитки.
Якщо люди, які мають хоча б пенсії, можуть знімати хоча б дешевеньке житло, то у нас зовсім нічого немає, – зізнається чоловік.
Лисецька районна лікарня перша в Івано-Франківській області прийняла евакуйованих зі сходу. Понад 130 пацієнтів. Більшість – інваліди без будь-яких документів. Тому в лікарню запрошують міграційну службу і працівників ЦНАП, щоб вони на місці допомогли з отриманням пільг.
Цих людей просто забули. Коли вони прийшли до тями, їх вже забирали з розбомблених хоспісів, з підвалів з обмороженими ногами і руками, – розповідає в. о. директора Лисецької районної лікарні Зенон Макота.
Цих людей селять в школи й садки. Але місця не вистачає. До того ж частина потребує додаткового догляду. Для них волонтери шукають житло. Зазвичай це старі будинки. Волонтери оглядають кожен, вичищають, прибирають і селять.
Волонтери Іванна та Оксана Безкидевич, Катерина Багненко вбачають у цьому свою маленьку місію: щоб люди зрозуміли, що вони – не одні. А ще дівчата зізнається, що волонтерство – це ще й допомога самим собі.
У цій справі їх також об’єднала Оксана Мироненко. На війні вона втратила маму – її вбили окупанти в Бучі. Пораненого тата врятували волонтери. Оксана вірить, що може врятувати й вона.
Вважаю, що лікар повинен рятувати людей, і яким чином я це роблю – не важливо. Головне, що я це роблю. І там, де я потрібна, там і буду, – впевнена вона.
За тиждень волонтери поселили три десятки людей. Звертаються до громад, залучають спонсорів для допомоги меблями та побутовою технікою. І повертають людям шанс отримати хоча б якийсь дах над головою.
