Руслан Величко – лікар екстенної медицини невідкладних станів. Працює у бригаді екстреної медичної допомоги у Кропивницькому. Суспільному розповів про те, як працює медик в умовах війни, епідемії коронавірусу та мирного часу.

Зміна починається о восьмій ранку, але Руслан Величко на роботі вже о 07:40: "Треба встигнути отримати ліки й обладнання, перевірити справність апаратури й автомобіля, підготуватися до виклику. А потім виїзди. Кожен другий – екстрений і тяжкий. І так цілу добу".

У медичній сфері Руслан Величко з 1988 року із перервами на військову службу. Починав фельдшером, нині – лікар з медицини невідкладних станів. У 2015 році пішов на пенсію, але повернувся працювати: "Мені подобається моя робота. Я корисний людям, рятую їх. Подобається відчувати, що зробив щось важливе".

Виклики бувають різні, часто це інфаркти та інсульти. За останні роки, вік людей, що зіштовхуються із серцево-судинними захворюваннями, зменшився: "Вже у 30 років може бути гострий інфаркт. Впливає екологія, стреси. Згадався складний випадок, коли рятували чоловіка 37 років. Була зупинка серця. Ми реанімували та доставили в кардіодиспанцер. Врятували, потім дружина дякувала".

Проте врятувати вдається не всіх. Робота складна та нервова: "Треба вміти відволікатися, перемикатися на щось. У мене вдома дитина, хатні справи якісь. Це важко, але потрібно".

Останні два роки роботи – одні з найскладніших за 34 роки. У 2020 році світ змінив коронавірус: "Як це все починалося в нашій області, ми дуже напружено працювали. Багато колег захворіли, доводилось виходити через добу. Ми були постійно у костюмах, від них лишатися сліди та мозолі на тілі. Руки вічно вологі та в зморшках від рукавичок".

У соцмережах і досі помічає коментарі людей, які не вірять в існування пандемії. Хоча зараз, вважає, таких менше: бо чи не кожен або перехворів, або має близьких, які хворіли: "А тим хто і досі не вірить, раджу прийти у першу лікарню на екскурсію. У реанімаційне відділення не пустять, але можна поспілкуватися з тими, хто одужав".

Повномасштабна війна також внесла свої корективи. 24 лютого медик збирався на роботу. Коли пролунали перші вибухи в сусідніх областях, усі були налякані. Доньку в школу не пустив, проте на зміну поїхав: " У перший день усі були напружені. Не знали, що буде далі".

На початку квітня Руслан Величко з колегами допомагали вивозити з інших областей поранених та тяжкохворих. Так звільняли місця в лікарнях, де їх не вистачає. Евакуйовували як цивільних, так і військових. Їхати викликався сам, не міг залишитись осторонь: "Коли ми їхали під Запоріжжям, побачили зруйновані будинки, воронки від снарядів вздовж дороги. А на околицях міста самі опинилися за три кілометри від обстрілу. Важко було. Ми забрали пацієнтів з лікарень, багато їх було".

Дорогою люди траплялись різні, з різними історіями життя та пораненнями. Але спільне було одне – ненависть до російської армії: "Люди розповідали, як вони отримали свої травми, як дім зносило вибуховою хвилею. Усі, кого ми везли, були налаштовані патріотично".

Працювати лікарем складно, підсумував Руслан Величко. Особливо, коли триває війна. Але відчуття, що ти потрібен, що ти можеш допомогти наблизити перемогу, дає наснагу і підтримує, сказав він.

Читайте також Кіровоградщина: на які виклики приїжджає "швидка". "В середині жовтня очікуємо збільшення випадків COVID-19", – головна санітарна лікарка Кіровоградщини. Одна з шести областей. Кіровоградщина отримала 300 скриньок для моніторингу лікування туберкульозу. Переселенці, зниклі та тренінги з медицини. Чим займається Кіровоградська організація Червоного Хреста. Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм , Інстаграм та Ютуб

Джерело