Ось він – найвідоміший собака України. Обнюхав самого Президента, коли той вручав йому нагороду. Сидів на руках найвпливовіших політиків світу.  Неофіційно визнаний наймімімішним посланцем доброї волі ЮНІСЕФ. Постери, білборди, мʼякі іграшки – пес Патрон наразі суперзірка! 

“Він став талісманом нашої чернігівської групи, – каже “батько” Патрона Михайло Ільєв. – Завдяки цій великій популярності ми багато доносимо різної інформації для дітей: що не варто чіпати, переносити, що таке вибухонебезпечні предмети, які можуть бути наслідки”.

Однак, його щоденне життя – це не фотосесії та світські тусовки, а важка робота. Робота в команді колег – чотирилапих саперів, рятувальників і волонтерів, які наближають нашу перемогу.  

“Взагалі-то собаку заводили для сина, – розповідає Михайло. – Син хотів дуже песика, ми довго обирали породу. Велику не заведеш, бо ми проживаємо в квартирі. А ще часто подорожуємо, по роботі постійно їздити треба, тож, маленького пса можна з собою брати”. 

“Він в 6 місяців прийшов до нас у групу і відтоді постійно з нами, – розповідає сапер Віктор. – Це наш ну майже повноцінний працівник. З нами працює на рівних правах, з нами їсть, спить”. 

“Коли ми на мінних полях працюємо, працює з нами і Патрон. Це його напрямок, тому що з його вагою до 5 кілограмів не спрацьовує протипіхотна міна, яка саме розрахована на зусилля натискання понад 5 кг, – пояснює специфіку роботи Михайло. – За допомогою свого чутливого нюху він починає шукати. І коли знаходить, подає команду – він сідає”. 

В команді пухнастих оборонців пес Патрон не єдиний герой. Це – Барон. Він працює у волонтерському центрі зоопсихологом. 

“Ми здійснили вже більше 100 рейсів, евакуювали більше тисячі тварин, – розповідає власниця Барона, зоозахисниця Олена Біла. – Коли ми вантажимо тваринок в клітки, то Барон нам допомагає: він з ними спілкується якоюсь своєю особливою мовою, заспокоює, і тому в нас цей процес більш-менш спокійно відбувається”. 

Зараз Баронові 11 місяців – тобто, повномасштабне вторгнення він зустрів ще пухнастим пупʼянком. 

“Йшов наступ на Київ, ми привезли допомогу нашим хлопцям: буржуйки, одяг, амуніцію, харчі, – згадує Олена. – Привезли і побачили песика, котрий до них прибився, вони не знали, що з ним робити. І він був ще поранений. Побачили, яке воно нещасне мале, кругом йдуть обстріли, воно бахкає, йому страшно. В нього очі такі, що в них подивишся – і все, в них тонеш, забуваєш про все. І ми його забрали, вилікували, і тепер він з нами жодної евакуації не пропускає”. 

Барон дуже скоро показав, що не даремно займає місце у бусику волонтерів, які рятують тварин у зонах бойових дій. 

“Він спілкується якимось чином з тваринами. Підходить до кожної, вони всі нюхаються, незалежно, яка це тварина – собака, кіт, єнот. Якщо це небезпечна тварина, то він через клітку нюхається. Припустимо, лев – він же в стресі, тварина може зробити що завгодно, – розповідає про Баронові задачі Олена. – Коли Херсон знаходився в окупації, з екофабрики не встигли всіх коней вивезти, 5 коней там залишилося. Аби вони не загинули в стойлі, їх випустили на волю. Але ця територія була під обстрілами постійно. Вантажити коней в таких умовах було дуже важко. І Барон дуже уважно за всім слідкував. Пробіг по території, підбіг до них, обнюхав кожну конячку, на нас подивився. І все, ми почали працювати, а він коло них бігав. Зараз ці коні на Дніпропетровщині, в безпечній зоні”. 

А це Зара. Службова вівчарка. 

“Їй зараз три роки, – знайомить з улюбленицею Зоя. – Унікальність Зари полягає в тому, що вона, на відміну від інших пошуково-рятувальних собак, шукає не лише живих людей, а й тіла. Зара відчуває своїм носиком тіло людини на глибині до двох метрів”.  

Зара та її напарниця Марина Сердюк до війни працювали в поліції і ловили злочинців. Але війна змусила обох перепрофілюватися: “Шукали людей під завалами. Там, де площа завалу була великою і копати все не було сенсу. І вона позначила ті місця, де ймовірно були люди – і не було жодного промаху. Нас залучали до роботи в Миколаєві на завалі, досить великому, більше тисячі квадратних метрів. І там ми працювали ми три доби. Вставали о 6-й ранку і до пізнього вечора. Були ускладнені умови, задимленість, також була скловата, яка забиває носик. Але все ж таки ми виявили усіх, кого ще не знайшли до нас, а саме вона виявила 8 тіл. І одного хлопця-щасливчика ми врятували”. 

Знайомтеся, Неро – колежанка Патрона, здатна виявити будь-яку вибухонебезпечну речовину. 

“З 24 лютого ми з Неро виїжджали на десятки завдань – це розмінування, замінування, – розповідає кінолог Дмитро Півень. – Коли вона знаходить вибухонебезпечну речовину або предмет, вона завмирає над ним і так дає зрозуміти, що знайшла”.

“Собака відчуває 1 мілілітр з тисячі мілілітрів будь-яких інших речовин, тому завдяки своєму нюху вона чітко допомагає вибухо-технічним службам, – каже Максим Піщанський, начальник кінологічного центру ГУНП в Київській області. – Наші собаки широко залучаються на допомогу вибухонебезпечним службам по розмінуванню деокупованої території – це Ірпінь, Буча, Гостомель і вся територія Київської області, яка знаходилась в окупації. 30-31 березня були виїзlи на розмінування трупів цивільних людей, які фактично були розстріляні під час евакуації або бойових дій. Адже було припущення, що труп перед тим, як його мала забрати похоронна команда, міг бути замінований”. 

Завдання собаки – врятувати життя людини. Часом ціною власного. 

“Під час одного з завдань у однієї з моїх колег загинула собака – влучив осколок. А другу було поранено, але їй надали швидко допомогу, і вона вціліла, зараз все з нею добре”, – розповідає кинолог Дмитро. 

“Патрон разом з командою від початку активних бойових дій на території Чернігівщини здійснив 4 тисячі виїздів, – каже власник легендарного песика Михайло Ільєв. – Було знищено майже 50 тисяч вибухонебезпечних предметів різного калібру. Це і артилерійські боєприпаси, і мінометні міни, і авіаційні бомби, і ручні гранати, і протитанкові протипіхотні міни”. 

“Був такий момент, що треба було відправити Зару саму в приміщення, бо я не могла, адже була висока ймовірність, що впаде покрівля, – згадує Марина Сердюк. – І вона пішла сама! Йшла по жестах руки і відпрацювала дуже гарно. І чесно кажучи, мені здається, вона не відчувала того страху, що був у мене. Або навпаки, своєю класною роботою хотіла мене підтримати”. 

“В нашій команді найбільше ризикує життям саме Барон, – каже власниця пса Олена Біла. – Він іде попереду, він прокладає нам шлях, дуже обережно, пронюхуючи кожен сантиметр дороги, а вже після нього йдемо ми. Коли вирушаємо в рейс, ми не розуміємо, наскільки там буде безпечно чи небезпечно. І коли ми звідти привозимо тварин, емоції людей, котрі побачили свою собаку або кішку, чи ту ж свою корівку, чи конячку – це дуже  емоційно. Люди плачуть, люди обіймаються, люди дякують”.

“Вони врятували не одне життя, і я думаю, що врятують ще не одне”, – впевнений Максим Піщанський.