І в Росії, і у нас бурхливо обговорюють інтерв'ю глави ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина російському пропагандисту Долгову. Це інтерв'ю цитують і аналізують у різних сенсах і контекстах. І це, звичайно, дуже цікавий і повчальний матеріал, як у політичному, так і в психологічному плані.

Я це інтерв'ю сприймаю як діагноз, причому відразу за кількома позиціями.

Пригожин фактично визнав провал так званої СВО за двома головними цілями, публічно заявленими Путіним 24 лютого минулого року, – денацифікації та демілітаризації України. Ба більше, він також визнав прямо протилежний результат цієї «СВО». Ось прямі цитати: «Ми зробили Україну нацією, яка відома всім у всьому світі». ... «Що стосується демілітаризації: якщо у них було на початок спецоперації умовних 500 танків, тепер 5 000 танків, якщо воювати вміли 20 тисяч осіб, то тепер 400 тисяч. Як же ми її демілітаризували? Виходить, що навпаки».

Дилема для Пригожина – служити Путіну чи замінити його

Набагато важливіше, що Пригожин фактично визнав, що ця війна Росії проти України для українців є справедливою, а для Росії – несправедливою і загарбницькою. Це легко читається за оцінками та епітетами дій обох країн. Прямі цитати: «Ми що зробили? Ми прийшли по-хамськи, пройшлися чобітьми по всій території в пошуках нацистів. Поки шукали нацистів, наколбасили всіх, кого можемо». ... «Ми влаштували цю бійку». ... «все що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше». ... «У них (в українців – В.Ф.) усе йде заради досягнення верховної мети, як у нас у Велику Вітчизняну війну».

Ще один діагноз від Пригожина – Росія цю війну не виграє: «Є оптимістичний і песимістичний сценарії. У перший я мало вірю. Європа й Америка втомляться від українського конфлікту. Китай посадить усіх за стіл переговорів. Ми домовимося про те, що все, що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше. Навряд чи цей сценарій можливий». ... «Песимістичний сценарій: українцям дають ракети, вони готують війська, безумовно вони продовжуватимуть наступ, намагатимуться контратакувати. Можливо, контрнаступ десь станеться успішним, вони будуть відновлювати кордони до 2014 року і це легко може статися. Вони будуть атакувати Крим, будуть намагатися підірвати Кримський міст, відсікти шляхи постачання».

Дуже хотів би, щоб інтерв'ю Пригожина почитав пан Орбан, який досі переконаний у тому, що Росію неможливо перемогти.

З погляду діагнозу настроїв у російському суспільстві дуже значущий антиелітний пафос пригожинської риторики. Мату на адресу російської еліти та її нащадків стільки, що цитувати не буду. І напевно це не тільки пригожинська думка. Він відображає і резонує настрої і на фронті, і у частини людей у тилу, особливо у так званої «партії війни». Хоча деякі кремлівські коментатори вже записали Пригожина в «партію миру». Думаю, що це натяжки. Він був і залишається людиною війни і «солдатом удачі». Судячи зі змісту інтерв'ю, українців, особливо українську армію, він поважає як сильного і гідного супротивника. Але Україна для нього – це ситуативний противник, як у спорті. Раз Путін почав воювати проти України, значить треба воювати разом зі своїми проти чужих. А ось головний противник Пригожина – це якраз російські еліти. Ось кого він ненавидить всією душею. І в нього вже прориваються загрозливі натяки: «Ми повноцінна армія. Чому нас не пустили? Це сталося через інтриги, через острах того, що коли якась структура розростається, вона може почати диктувати умови й умовно прийти на танках до Москви». ... «Це роздвоєння може закінчитися як у 1917 році революцією, коли спочатку солдати встануть, а після цього їхні близькі встануть». ... «І все закінчиться тим, що буде в одну мить Варфоломієва ніч. Жирівство дітей еліти закінчиться тим, що люди їх на вила піднімуть».

Але за всього свого агресивного антиелітного пафосу Пригожин посилає сигнали лояльності Путіну: «Моє політичне кредо: батьківщину люблю, Путіна слухаюся, Шойгу на мило, воювати будемо далі».

Парадоксальний персонаж Пригожин – Стенька Разін і Малюта Скуратов в одній людині. Вірний путінський опричник, який уже готовий воювати з внутрішніми ворогами і перетворювати Росію на Північну Корею (у буквальному сенсі він так сказав). Але схоже, що насправді він хоче перетворити всю Росію на велику ПВК «Вагнер». Але де ж там місце Путіну?

Ось і виникає дилема для Пригожина – служити Путіну до кінця чи врешті-решт замінити Путіна?

Але ще більшою мірою це «дилема Пригожина» для Путіна – використовувати вірного бойового пса й надалі (і в Україні, і в Африці, і для остраху своїх же еліт), чи, поки не пізно, нейтралізувати його? А то ж почне кусати своїх, і в припадку сказу може і до Путіна дістатися. Пригожина вже несе, і хто його знає, як далеко його може занести.

Перед 1917 роком у Росії була «распутінщина». А ось тепер починається «пригожинщина». І за формою, і за стилістикою це начебто дуже різні явища. Але, по суті, вони схожі, оскільки є ознакою початку кризи російського політичного режиму, і тоді (понад сто років тому), і зараз.

Джерело